сьогодні день сліз.
я перетворююсь на море.

ніяких розчарувань.
все обов'язково буде добре.
просто не здавайся.
доклади ще більше зусиль.
бо усе це те, що ти робиш для себе.
люби себе.

війна триває.
і ця війна єдиний шлях до свободи від мороку.

просто іще один день, коли я щаслива бути там, де я є.
а ще ми переможемо.

вчора день був таким довгим і виснажливим.
є ще стільки речей, які мені потрібно встигнути.
ще стільки всього, що просто висить у просторі і мені потрібно зібрати це як пазл, обираючи лише найважливіше і рухаючись до менш необхідного.

я запитую себе, що я мала б написати,
якби цей пост був останнім.

пишу це тут, щоб нагадати собі,
треба завжди бути там, де ти справді потрібен
і залишати місця або ж людей, які руйнують тебе із середини.
не через місяць, не через рік і не через два, а одразу.
ОДРАЗУ
БО УВЕСЬ ТОЙ ЧАС
ЯКИЙ ВИ ВТРАЧАЄТЕ
ВАМ УЖЕ НІХТО НЕ ПОВЕРНЕ
а час це єдине чого у цьому житті нам ніколи й ні для чого не буде достатньо.
тому марнуйте своє життя лише на те, що робить вас щасливими.

те чого мені хотілось останні два роки нарешті відбулося.
Я ЗВІЛЬНИЛАСЬ.
БОЖЕЕЕЕЕЕ
треба це відсвяткувати.
бо я нарешті зможу рости!

замість того, щоб зосередитись на важливому я весь час втрапляю в якісь халепи, не говорячи вже про війну, вірніше без неї точно ніяк.
але є ж ще щось і під час неї.
щось що так чи інакше пов'язує мене із минулим і теперішнім.
я боюсь збожеволіти або здатися.
я не можу розплакатися тому, що мій дурнуватий організм запрограмований на пережовування емоцій і перетворення їх у конкретні дії.
часом почуваюся так, ніби справді не маю серця.
ніби десь базово воно в мене є, але функціонує не так.
БОЖЕ ЯК Я ХОЧУ ЩОБ ХТОСЬ СКАЗАВ МЕНІ ТИ НЕ ОДНА ТАКА БОЖЕВІЛЬНА

згадується вірш улюбленого Симоненка:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

япростобільшетакнеможу

так мало людей у моєму житті,
які справді зі мною, які справді за мене.
проте те, що вони є все ще робить мене сильнішою з кожним викликом.