мої внутрішні ресурси на нулі. я більше не намагаюсь втішати чиїсь істерики й бути чиїмось ресурсом для боротьби з власною менталкою. взаглі-то мені теж важко. тому вчіться хоч інколи вивозити самі.

"я ніколи не думала над тим, що б я робила,
якщо мене за горло візьме війна.
і я не буду про це думати - я жива.
Я ВСЕ ЩЕ ЖИВА
І ВИ ТЕЖ"

а от і привіт із 2014

кров у жилах має бути пам'яттю про загиблих,
щоб не забували про них ні на мить.
це мені особливо болить.

не плакати на кожній вулиці рідного міста дуже важко.
бо ти все ще можеш по ним іти.
завдяки усім цим втратам,
які ніколи не можна буде повернути назад.

ЯК ЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ.

я хочу подякувати людям, яких я знайшла тут за те,
що вони є,
що ми можемо переживати весь цей травматичний досвід не почуваючись самотніми.
нам навіть не обов'язково бути дуже близькими,
не обов'язково бути схожими чи однаковими,
щоб триматися разом,
щоб обмінюватися почуттями,
щоб зберігати здоровий глузд,
щоб бути на одному боці,
щоб турбуватися і залишатися поруч,
навіть, якщо між нами відстань.
Слава саммеру й Україні,
смерть ворогам.

частіше виходити з дому
те, що мені зараз могло б допомогти.
я обіймаюсь уві сні з людьми з минулого і розбиваю чашки з кавою,
до чого б це.

речі, які назавжди залишаться лише минулим,
речі, які й досі зберігаються у паперових листах,
речі, яких я більше не відчуваю.
це пам'ять.
коли тримаю її у рках, розумію, що це це десь поза мною.

я намагаюся приймати зважені рішення.
але зараз видається це не можливо.
потрібно просто стрибати і гребти.
і нічого, що плавати я не вмію.

я втомилася від людей, які вважають, що дії їх урядів це не їх відповідальність.
все що ви скажете і все, що ви зробите чи не зробите буде використане проти вас.
вам так чи інакше доведеться з цим жити й помирати.
якщо твоя країна підтримує вбивство людей у моїй країні,
а ти все ще вважаєш, що ти нічого не можеш із цим зробити,
навіть не спробувавши.
мені важко.
я не чіпляюся за кожного винного,
я кажу, що відповідальність це річ, яка стосується кожного.
ці рани такі глибокі,
що я уяви не маю як ми зможемо порозумітися.

найкращі відповіді приходять опісля.
я не хочу розплакатися або що.
в мене є одна дуже практична риса - визнавати свої помилки.
так як я роблю не достатньо.
я маю попрацювати над собою ще.

це по справжньому страшно - звикати до війни.
намагатися не лише вижити, але і жити.
ЖИТИ
ВИ РОЗУМІЄТЕ ПРО ЩО Я?

сара не мороч мені голову ну.
я тут намагаюсь зводити кінці з кінцями.