fighter
reflechir
треба створити ще один тг канал де кожного дня писати не «ще один день коли путін не здох», а «ще один день коли уся русня не здохла»
1
lilmeowmeow
В моєму ідеальному світі росія і біларусь стріляють в один одного ракетами і всі щасливі від цього
2
lilmeowmeow
Найбільший сюр, який вже 4 місяці не вкладається в голові.

Мою країну від ночі капітально обстрілюють ракетами росія і білорусь, а через кілька годин люди собі там виспляться, прокинуться і просто підуть проводити звичайний суботній день.
0
Miaoo
Как сказал наш студио-менеджер: «Никаких русских мы на работу не берём, ни родственников, ни знакомых, ни хороших русских. Хорошие русские - мертвые русские, а они не работают.»
0
rugzak
Мне очень плохо, вот ерунда, облачённая в рифму

Серце знає свою біль
Рани довго заживають
Для душі звичайний бій
Чужі люди не згадають

Кожен день сідає тінь
Але це нас не цікавить
Знаю, вірю й ти повір
Наш чудовий день настане
gingeropium
117-й день війни Росії проти України
Зважаючи на ситуацію, дивно, що я так давно нічого нікуди не писала, окрім Інстаграму. Але там мені некомфортно. З одного боку необхідність робити фотографії, а з іншого – дуже різні люди, які читають мої пости.
Але мені важливо зараз фіксувати, що відбувається і які емоції викликає все, що навколо.
По-перше, мені страшно, що ми з партнером не витримаємо… не знаю, цієї невизначеності. Скільки ще буде війна? Рік? П'ять? Вісім? Не впевнена, що формат стосунків онлайн витримає такий довгий період. Причому період, який не має конкретних термінів і гарантій.
По-друге, мене вбивають думки, що з ним може щось трапитись. Ніби найстрашніший сон вийшов з-під контролю.
По-третє, мені реально складно. Фізична праця, життя з мамою, інша мова… Не відчуваю це місце "своїм". Мені здається, що це частково і через те, що партнер в іншій країні. За декілька тисяч кілометрів.
Мені так страшно…
windy-loo
дуже дивно було вперше за стільки років не отримати поздоровлення з днем народження від дідуся.
він завжди дзвонив одним з найперших. бо завжди прокидався дуже рано.
і дуже боляче, що саме мій день народження став днем, який відміряє рівно півроку з того часу, як його не стало.

десь дуже глибоко в душі вся сім'я з полегшенням перекручує думку, що добре, що він не застав жахіття війни. і що ми мали змогу попрощатися спокійно і як він цього заслуговує. бо невідомо, чи витримав би він цю новину. або що б робили батьки з цією інформацією. чи змушували б їхати його з рідного дому, щоб бути подалі від загрози… можливо так. і перші дні, які й так обернулися у надто важкі і без того, були б ще важчими.
але є як є.

шкодую, що іноді була недостатньо гарною онукою для нього. що могла б робити й більше. і приїжджати частіше.
його хвороба й смерть застали нас настільки неочікувано, що навіть не було часу якось це все переварити, підготувати себе.
та чи можна взагалі до такого підготуватися…
тому знову - є як є.

залишається тільки згадувати все прекрасне, що пов'язане з ним, прокручувати в пам'яті спогади: ті літні вечори у нього в селі, купу ягід на кущах та деревах, полив овочів на городі, сімейні сніданки у дворі, мурчання котів, що сплять на даху під сонцем та звук радіо, що ніколи не затихав.
дякую за всі ці спогади.
дякую за тебе.
4
reflechir
дерусифікація
я ні на що не натякаю, але зараз у додатку "Київ цифровий" будь-який українець може проголосувати за нові назви для вулиць
0
reflechir
Звук грому дуже схожий на звук вибухів
0
Miaoo
Как же я ненавижу грёбанных русских.
Каждое утро просыпаюсь и первым делом, после просмотра новостей, желаю всей блядской россии задохнуться от смрада желчи и гнили, в которой они уже привыкли жить за эти три месяца.
1
windy-loo
мабуть мені вкрай необхідно розкласти емоції по поличках.
і спробувати перенести їх в текст.
але трохи згодом.
0
ka1ee-yugah
Прокинулась після дороги наче після коми.
Квартира в жахливому стані, можна подумати, що тут були мародери, хіба шо зедок на стінах не вистачає і в ванну ніхто не насрав. Заходжу в зал, а батя уже вовсю порядки наводить, всі полички повигрібав. Дякувати богу, він не знає шо таке розібраний бонг і подумав шо це ваза.
0
ka1ee-yugah

Я безумовно сумувала, але усвідомила наскільки лише коли приїхала.

0
polinamalina
Херсон. Как у мамы забрали дело жизни и работу.
Вчера военные пришли в офисное здание, где моя мама снимала помещение для своего ателье и сказали до конца дня съехать и вывезти все вещи. Теперь они будут там жить.

Моя мама до вчерашнего дня ходила на работу и работала, у них были заказы. Связи нет. Мама с папой судорожно начали искать машину, чтобы вывезти оборудование. Как вы понимаете, позвонить не удавалось. Напарница мамы просто подошла к людям, которые продавали овощи на улице и попросила помощи. Люди выгрузили все овощи из машины, с овощами остался на улице мужчина, а молодая девушка села за руль этой грузовой лошади. Так мы нашли машину.

Возле здания кипишевала куча людей, испуганных. Все сильно спешили, потому что через два часа заканчивалось время, которое давали военные. На первом этаже сидел военный с автоматом и наблюдал. В жару +35 был одет с ног до головы, каска, бронежилет, перчатки и лицо обмотано чёрной тканью, видно только глаза. Охранник здания подошёл к военному и сказал: «Видите, скольких людей вы лишили работы. Это же обычные мирные жители». Не долго думая военный ответил «…мы тоже мирные жители». ЗАНАВЕС.

Все оборудование привезли и сложили в папиной домашней мастерской, в которой он 24/7 во время войны что-то чинил и мастерил, чтобы не сойти с ума от безделия. Многую мебель пришлось оставить там, потому что она не вместилась в грузовик. Забрали только самое ценное - машинки.

Мама заплакала только вечером. У меня сердце разрывалось. Находясь в оккупации я всеми силами пытаюсь относиться к ним нейтрально и адекватно, не впадать в истерику и ненависть. Но такие случаи меня выбивают из этого состояния. Просто за шкирку вытягивают клешнями «нет, Полина, ты должна нас ненавидеть». Я в таких случаях молюсь и меня отпускает немного. Но видя глаза мамы, работа которой была ее отдушиной… НЕНАВИЖУ!

Я очень хочу, чтобы россияне, которые задаются вопросом, почему к ним так относится весь мир, просто прочитали мой ебаный дневник! Вот почему!!! Вы забираете наши жизни, наши дома, все, что у нас было. У тех русскоговорящих украинцев, которые до 24 февраля относились к вам либо нейтрально, либо с любовью. Сейчас же все уничтожено. И что ещё хуже, даже на «освобождённых территориях» вы продолжаете забирать наши жизни.
2
reflechir
100-ий день повномасштабного вторгнення та 8 років війни в Україні
Та багатовікова історія протистояння
Борімося - поборемо!
0