Я вірю в силу духу свого народу.
І пишаюсь, кожним, хто хоробро захищає свою батьківщину.
Україна це усе що у нас є.
Країна яку ніколи не захочеться покидати.
Я буду боротися до кінця,
До самого кінця, навіть, якщо доведеться вбивати.
Наша воля до життя є безсмертною.

війна в моїй країні розпочалася сьогодні.

ніби варто щось написати про останні новини.
але я не певна, що я можу передати це просто словами.

найбільш вражаюча річ - як можна бути настільки раціональною і настільки чутливою одночасно.

"- it's seems to me like you don't have a heart
- but i have it!"

і чимало людей говорять мені, що тільки нещодавно відчули що живуть,
тому ніхто, абсолютно ніхто не збирається здаватися.

лайфхак: у світі існують люди, які ніколи в житті, навіть, під страхом смерті не будуть із Вами.
і знаєте що? слава богу.

ви коли-небудь думали, що варто дзвонити частіше, щоб просто послухати голос?
щоб просто впевнитись, що все гаразд.

мої улюблені звуки перестали бути такими.
і тепер я прокидаюсь, коли чую як гудять літаки.
часи у які ми тепер живемо могли би бути найкращими і я все ще вірю, що будуть.

нормальні люди вночі: сплять.
я: готую план врятування світу до 5 ранку.

все іде до того, що мене змушують через біль стати менеджером продукту.
а я просто хочу втекти приблизно на інший бік планети.

я страшенно втомилась.
бути продуктивною от у чому справжній челендж.
я можу лише лежати і лежати
ну це і все.
більш нічого.
треба придбати квитки.
треба щось робити
їхати кудись
кудись іти
вирішувати як із чим
бути.

наповнила цей день дивовижною музикою.
живемо!

контроль емоцій класна річ.
з нею легко вправлятись, якщо добре розумієш себе.
цієї ночі я нарешті засну.

ніщо так не заспокоює як занурення у читання матеріалів по аналітиці.

ми можемо бути просто разом.
уникаючи цих довгих пауз, коли нема чого сказати, бо чомусь будь-які слова є недоречними.
поміж тим думати про кожне сказане слово так, ніби від цього залежить твоє знання про те, що я насправді відчуваю.
до поки я прокидаюсь посеред ночі від кожного поруху й обертаюсь на звук літаків, що чіпляють верхівки будівель, продовжую жартувати й називати речі своїми іменами, все ще хочеться робити щось що справді подобається і не обростати тісними зв'язками.