глупый ребенок.
я не буду вечно заботиться о тебе.

календарная весна через две недели.
время идёт слишком быстро.

силой слова научил смелости.
времена когда я боялась что-то потерять давно прошли.
раньше каждая зима делала меня сильнее, а сейчас ей все равно.
я делаю, что хочу и ничто меня не остановит.
хоть я и не выросла тем человеком которым хотела стать,
это не значит что когда-то все эти чувства исчезнут.
когда времени особенно мало - нет ничего прекраснее жизни.

серце серце
що тебе непокоїть?
чи ти чуєш як пізьної ночі
чи ближче до світанку із неба падають зірки
падають сніги
падають сни
падають пелюстки
чи ти мене чуєш

якби нам навчитися із тобою жити поруч?
ЯК БИ НАМ?

22:05
' хочу подарить тебе шоколад.

якби у далекому 2008 у мене не з'явився блог уяви не маю як би я витримала усе це. саме можливість писати вберегла від утрати здорового глузду. яке щастя, що цей прекрасний терапевтичний процес досі зберігає свої неперевершені лікувальні властивості.

"серце, серце,
хворе на лихоманку,
одужуй скоріше, іди на поправку"
(с)ж

а що як?
А ЩО ЯК?
сварю себе заздалегідь. сварю за те чим намагалась заспокоїти.
погодитись на цей проект було помилкою.
чи не було?
чому так важко бути далекоглядним у період кризи, але разом з тим хочеться більше не марнувати час. приймати найбільш доцільні рішення.
бракує хорошої поради від досвідченої людини.
бракує нового досвіду.
бракує знань.
усе життя вчишся і все одно бракує знань.
цієї хвилини мене це настільки проймає, що бракує повітря.
ну і де я?
ДЕ Я ТЕПЕР?
а так добре трималась.
втішаю себе тим, що усього на світі не передбачиш.
коли вже набридне бути такою дурепою.

попереду щось таке, що мені уже не подобається.
розгадали з колегою змову
рівно за три години розмови по телефону.
важко повірити, що усе це насправді відбувається.

очень разным вещам можно научить.
но я не могу сейчас представить как же я научу тебя, если мы даже не можем просто поговорить.

22:36

'время когда мои послания достигли тебя,

07:18

' бежать изо всех сил,

сейчас бы в Фукуоку.

цього дня був час бесід про те як воно шукати друзів, коли ти уже дорослий і до нестями зайнятий, страшенно заангажований. звісно, що у світлі свого попереднього досвіду.
це зовсім не якби ми зараз були дітьми.
якби ми справді мали світлі нічим не захаращені голови. якби ми мислили менш раціонально.
якби менше думали й більше робили.
коли з подругою вже не біжиш через усе місто на концерт улюбленої групи, а ви ведете її малого у парк розваг і говорите про роботу, особливо, якщо зараз це єдине на часі питання що непокоїть. і навіть щоби просто поговорити доводиться домовлятися заздалегідь. почуваєшся дещо дико, бо досі не сприймаєш себе таким затурканим дорослим як люди довкола і тому усьому дивуєшся, навіть, якщо це природній перебіг речей.
більше не страждаєш від відсутності людей, які були тобою обраною сім'єю.більше не маєш уявних очікувань.
і серце твоє золоте і шалене лишається вічно зеленим і там, де ти все ще немає ніяких обмежень.
і оця твоя внутрішня свобода - це те, що ти усюди береш із собою.