мені подобається бути поруч з людьми,
які надихають.
це дозволяє мені відновлювати власні внутрішні ресурси,
щоб не бути такою вразливою,
щоб врешті-решт не дозволити зробити із мене жертву цієї війни.
кожен хто на фронті й кожен хто у безпеці бореться у площині простору, де він фактично є найбільш ефективним.
я пишаюсь своєю країною.
кожен день ми потихеньку демонструємо силу нашої СВОБОДИ та ВОЛЮ ДО ЖИТТЯ і перебудовуємо цей світ,
САМЕ ТАК МИ ПЕРЕБУДОВУЄМО ВЕСЬ СВІТ.

так холодно. я уже понад місяць бозна-де.
я питаю себе - як довго ще? скільки ще?
я примушую себе чомусь вчитися, шукати роботу і насамперед не здаватися.
я просто не вмію інакше.

не можу нічого слухати в навушниках,
бо боюсь не почути тривогу.

коли найбільше за все хочеться хоча б фото рідного міста.
хоча б знати, що воно все ще є.
що я завжди можу туди повернутися.

я не засмучуюсь і не плачу.
я просто чекаю твого дня народження,
щоб сказати тобі те, що ти і так знаєш.

знаходити один одного,
обмінюючись силою і думками.
боротися до кінця.
мої невдачі роблять мене ще більш сильною,
тому я рухатимусь лише уперед.

якщо в мене коли-небудь будуть діти,
я розповідатиму їм історії про справжніх супер Героїв із ЗСУ!

мені важко, але не лише через війну.
усе це неможливість порозумітися.
ми говоримо різними мовами й може тому одним із найкращих рішень
було б нам просто не розмовляти.
я розгубила останні надії на те, що бодай хтось у цьому житті буде на моєму боці.
мені важко, але я все ще борюсь.
я відчуваю як нас об'єднує якась незламна сила духу і жага свободи.
це щось за межами та разом з тим закладене в нас десь на генетичному рівні.
це те, що є в цьому світі безумовно лише в українців.

я б так хотіла прочитати тут більше добрих новин,
бережіть себе.
моя країна і мій саммер.
все моє!
хто не згоден, той москаль!

я переїжджала уже тричі від тоді як розпочалась війна.
і от завтра знову.
чи варто казати, що у моєї ненависті більше немає ніяких меж.
як немає і ніякої людяності.

моя бабуся уже пережила одну війну і істоти, які примушують її проходити через це ще раз мають здохнути у найгірших муках.

я не боюсь.
я готова взяти до рук рушницю.
я готова вбивати голіруч.
я не те, що бажаю смерті.
я готова стати смертю і прийти про кожного особисто.

хочу в Київ, а не бути "внутрішньо переміщеною особою", так це тепер називається?

такі часи, коли за тобою плачуть цілі родини і святкують кожен день твого "я жива".

у мене немає дому.
най ця війна вирве їм серця.
убивці.