ніщо так не заспокоює як занурення у читання матеріалів по аналітиці.

ми можемо бути просто разом.
уникаючи цих довгих пауз, коли нема чого сказати, бо чомусь будь-які слова є недоречними.
поміж тим думати про кожне сказане слово так, ніби від цього залежить твоє знання про те, що я насправді відчуваю.
до поки я прокидаюсь посеред ночі від кожного поруху й обертаюсь на звук літаків, що чіпляють верхівки будівель, продовжую жартувати й називати речі своїми іменами, все ще хочеться робити щось що справді подобається і не обростати тісними зв'язками.

від корони не померла і від війни не збираюся.

я хочу зупиняти час і обертати його.
щоб кожну марно втрачену хвилину можна було б обміняти на те, чого тобі найбільше бракує.

я хочу, щоби мистецтво маленьких кроків, одного дня нарешті стало великим.

чомусь раптом пригадалося, що було б добре знову перечитати Ремарка.
видається, що актуальнішого уже нічого й не буде.

мені хочеться записувати сюди хоча б щось або десь.
що я власне і роблю.

почуваю втому від інформаційної істерики. світ поділяється на тих, хто намагається дистанціюватись і тих, хто не може заткатися зі своєю істерикою кудись подалі.

бути зібраною страшенно важко.
особливо, коли ні у чому насправді не певен.
я часто думаю, що я збираюсь взагалі робити із цим усім і чи збираюся взагалі.

хочеться і надалі жити повним життям, планувати поїздки, бачитися з друзями, як би там не було.

“вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,
із серцем зі слонової кістки,
настоюється на своєму горі,
не дочекавшись від тебе звістки,

кинула все, що тримала досі,
ховає дощі глибоко в тілі.
Чуєш, за міддю в її волоссі
плачуть риболовецькі артілі?”
сж

такого профілю не існує.

мне сняться кошмары.
к чему бы это.
во вторник появиться возможность оценить ситуацию чего ожидать от нового проекта.
наймут или уволят. ахаха.
какая прелесть.

дорогой никто - это твоя песня.

хочется найти себе что-то новое вместо саммера или вернуться на tumblr.

я чувствую себя лучше. хочется выйти на улицу хотя бы ненадолго. запахи не вернулись.
после выздоровления поеду навестить город солнца.
слишком много воспоминаний, хоть они и больше о людях, а не о самом городе.

можливо, що саме тому, що існують речі, які мені не підходять - я їх і не обираю.

итак первая неделя короны подходит к концу.
я не чувствую себя хуже.
я не чувствую себя лучше.
что там дальше-то?

я правда чувствую себя лучше от того, что есть ты - посылающий мне открытки.
особенно в это время,

трудно заставить себя встать и делать что-то.
точно так же как и трудно заставить себя просыпаться раньше или пойти спать не под утро.
трудно учится новому потому, что не легко быть усердным от всего сердца.
я такой ленивец. хотя каждый кто знает меня конечно скажет, что это не так.
но это еще одно "трудно" ценить то, что делаешь сам,
особенно если это что-то маленькое и требует от тебя усилий.