Києве мій,
з днем народження,
люблю тебе дуже,

ця квартира, у місті в яке я страшенно закохана, де знаходяться мої речі, я живу в ній уже 22 роки. ніколи не була далеко звідси понад два тижні, принаймні до початку війни.

коли знаходишся місяць далеко від дому, весь час думаєш чи він у тебе все ще є, проте ця війна принесла в моє життя чарівне усвідомлення того, що усі ці речі, які так дорогі моєму серцю як носії пам'яті про щось, що уже більше ніколи не відбудеться, це просто речі від яких в принципі можна відмовитися, куди важливіше аби всі кого я люблю завжди залишались живими, завжди були у безпеці. якби можна було обміняти усі ці такі незначні, такі маловартісні речі на гарантію їхньої безпеки, я б хотіла жити без них. я могла б віддати їх всі так, ніби вони ніколи не були моїми, ніби це просто речі, які завжди можна знову купити нові, але з життям так чомусь не працює.

я часто говорю про те, що у мене нічого немає, бо те, що у мене справді є знаходиться поза матеріальним простором, його не покладеш у валізу, не запхаєш у наплічник і навіть не загубиш, якщо захочеш, це щось таке що завжди з тобою.