будь ласка, не плач за мною.
якби я могла завжди бути поруч, щоб турбуватися про тебе краще, ніж твої власні діти, якби я була кращою, хоча б у цьому.
я маю навчитися ще багатьом речам, з якими я раніше ніколи не мала справу. моя впевненість, видається дещо показною, але це якраз те, що тримає мене, те завдяки чому я можу здатися на перший погляд занадто войовничою, щоб стояти на моєму шляху, що я занадто, щоб бути зі мною поруч, але.
я кидаю собі новий виклик і не знаю, як я з цим впораюсь і чи впораюсь взагалі. я неможу сказати, що мені від цього страшно, бо поза війною, важко уявити щось більш страшніше.
хіба апокаліпсис, хаха. Боже, ми можемо і ще й до цього дожити, я певна.
буває, хочеться навчитися зупиняти час, щоб вигребти із цього життя усю наволоч, увесь цей морок, щоб нарешті зачинилася бісова скринька Пандори, щоб у нас було щось більше, окрім надії та Бога, який помирає щоразу, коли нам справді потрібна його допомога.
я не знаю скільки в мене часу і чи щось хороше я принесу, уяви не маю, що залишу світові натомість, окрім цих щоденників, які можливо ніхто ніколи так і не прочитає.
