коли пишу тут нотатки, то це практично кожного разу близько опівночі, але часом і далеко поза нею. ловлю себе на думці, що я ніколи не засинаю того ж дня, коли прокидаюся.
звучить лячно. наші зі сном стосунки це щось із серії про невзаємне кохання. ми хочемо один одного, але не можемо бути разом. ближче до ранку він все ж перемагає і тоді мені доводиться боротись із власною ковдрою, буквально вириваючись із її міцних обіймів.
цієї ночі хочеться бути дотепною, щоби не впадати у відчай.
по правді не те щоб я це вміла.
we are bulletproof грає на репіті у моїй голові й це те, у що справді хочеться вірити.