думки думки думки
переслідують мене цього вечора так, ніби їм конче потрібно разом зі мною в театр. і небо таке нічне, таке світле.
розмови лишаються повними турбот, обійми - труботи.
коли уже забув як це торкатись когось, хто поруч.
уся ця "соціальна" дистанція відштовхує і припирає тебе до стіни.
а що якщо ми забудемо як знаходити спільну мову?
добре, що є старі друзі. з якими можна бути собою.

я можу переповісти усі свої негаразди, але як же здорово просто помовчати з кимось.