коли закінчується і починаєтья день - не сплю.

хочеться, щоб планета зупинилась.
поки я отримую повідомлення про те, що у моїй країні громадянська війна.
поки хтось запитує: ну як? як ти там?
хочеться, щоб щось дуже велике горіло у пеклі.

скопилось много бумажных писем. некоторым даже больше десяти лет уже. куча открыток с посткроссинга. хочется найти для них подходящее место в доме.

столько усилий и все лишь для того, чтобы понять человека на другом конце планеты.
утомляет.

не спала всю ніч. і здавалось би чому? а дуже просто.
ХОЧЕТЬСЯ В КАРПАТИ.
зелені, пахучі, дзвінкі і водночас тихі.
хочеться якомога скоріш спакувати себе і речі, кількох друзів для вечірньої розваги і споглядання зірок.
хочеться у тепло, у довгі розмови, у ліси,
спробувати знову підкоряти вершини і не боятись травм.

цього року якби там не було. я обов*язково навідаюсь.
чекайте мене.

всегда как захожу на саммер, в личке есть письмо.
маленькая радость.

дивлюсь як вони зараз ростуть і страшенно заздрю. такі юні, такі шалені, такі безтурботні, такі упевнені.
хочеться питати себе, де була я?
ДЕ БУЛА Я?
хоча іще зовісм нічого і все попереду, а браку час тисне на мої судини, я більше не бігаю о 5 ранку на вокзали зустріти когось на 5 хвилин, я більше не доганяю останнє метро після чергового концерту або квартирнику, я більше не роблю цей світ таким кольоровим, я менш цупко тримаюся за людей віддаючи їм усю їхню свободу, ту саму свободу бути поруч зі мною, якою так важко скоритатись, я більше не…

разом із тим теплом долонь досі можна обігріти площі. ця безконечена ніжність, здається живе десь під ковдрою і завжди напоготові оберігати ці дивні портали у інші життя. як гадаєш, для чого насправді сни?

пізньої ночі, взимку годині по першій, а може і ближче до другої - я зовсім не встані зімкнути очей.
давай посміхатися разом.
ХОЧЕШ?

4:46

приходь, коли змерзнеш,

пригадую впереше тут щось написала, коли розуміння невідворотності подій довело мене до розпачу. мені тоді здавалось, що час який я марную міг би змінити моє життя, але так чи інакше воно усе одно змінилось.
зараз я хочу згадати кожне речення того часу.
кожне речення за останні 11 років.
я так боюсь читати їх знову.
боюсь бачити себе такою прозорою, ніби хтось взагалі міг би упіймати мене.

якби того не заперечувала, але я справді страшенно змінилась.
проте, тепер бачу яскравіш, де у цьому усьому я сама.

усі ці сни, усі ці слова, що так і лишились думками досі лишаються десь на глибині.

запрещаю себе зарываться в работу.
хоть и даётся с трудом.
но я сделаю все возможное, чтобы у меня было хоть немного времени просто жить.
потому, что оно того стоит.

Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу.
Навіть більше – їхня самотність для них і є головною.
Тому хай буде пора, коли їм важливо буде збиратися разом.
І хай цю пору вони називають, скажімо, зимою.

Доки чоловіків тримає тепло ведмеже,
доки жінки тихо звіряються книгам,
хай у них буде межа, за якою все буде як вперше.
І хай цю межу вони, скажімо, називатимуть снігом.

Доки тут ще діється щось незвичайне,
доки я сам бодай чимось тут володію,
треба їм дати що-небудь радісне і печальне.
Радісне і печальне. Скажімо, надію.

Жадан :3