я трохи сумую за тим чудернацьким часом,
коли я намагалася розгледіти у комусь трохи любові до мене.
то були всілякі тупі підліткові загони,
яких я тепер жахаюсь помічаючи у цілої купи людей,
які так ніколи й не виростуть.
останні дні перетворилися на якісь ностальгічні розкопки у різних блогах, які я веду з далекого 2008 року.
"пам*ять, це голос і дати,
завжди можна забути,
завжди можна згадати"