пізно повертаючись додому пішки, минаючи аптекарку, що визирнула надвір, чомусь хочеться привітатись. здавалось би чому? ба, час од часу, хочеться бути ввічливою чи все ж привітною? десь посміхнутись, десь вкотре сказати "дякую", "гарного дня!" чи "доброго вечора!" - це ж так легко.
а буває хочеться просто стати на мить прозорою і нікого не помічати, не дратуватися на людей, які тільки те і роблять, що дратуються і дратують. хочеться простого людського відчепитись і себе від усіх відчепити.

відчувати останні хвилі тепла, зустрічатися зі старими друзями, не спати ночами через свої безконечні турботи, робити дурниці, перетворювати їх на радощі.