пригадую впереше тут щось написала, коли розуміння невідворотності подій довело мене до розпачу. мені тоді здавалось, що час який я марную міг би змінити моє життя, але так чи інакше воно усе одно змінилось.
зараз я хочу згадати кожне речення того часу.
кожне речення за останні 11 років.
я так боюсь читати їх знову.
боюсь бачити себе такою прозорою, ніби хтось взагалі міг би упіймати мене.

якби того не заперечувала, але я справді страшенно змінилась.
проте, тепер бачу яскравіш, де у цьому усьому я сама.

усі ці сни, усі ці слова, що так і лишились думками досі лишаються десь на глибині.